###Юрій Дмитрулін: За вилучення Косовського і Реброва арбітру прокололи колеса ###
Екс-захисник "Динамо" та національної збірної України з особливим трепетом згадує "золоті" 1990-ті для київського клубу.
"Історія з шубами просто не вкладалася в голові"
- Пане Юрію, ви завершили професійну кар'єру досить рано, майже в 32 роки...-
- Не дивуйтеся, дошкуляли травми. Не так легко тягатися з молодими й здоровими. Вважаю, в такій ситуації краще піти, ніж мучити себе, рідних, а також - вболівальників.
- До нового життя довго звикали?
- Спочатку навіть подобалося. Міг добре виспатися, з'явилося багато вільного часу, до того ж, зникли заїзди на базу. Але з часом цей ритм почав набридати. Дома, звісно, добре, проте чимось потрібно й займатися.
- Окрім футболу, якісь інші варіанти розглядали?
- Ні, все ж з дитинства займався цим видом спорту, тому до ніяких інших ідей навіть не вдавався. Дехто з колишніх футболістів, наприклад, починає займатися бізнесом, але це все не для мене.
- Розкажіть трохи про нинішню роботу?
- Допомагаю старшому тренеру Павлу Неверову тренувати в дитячо-юнацькій школі "Динамо" хлопців 1996 року народження.
- Серед ваших вихованців є такі, що вже зараз виокремлюються на загальному тлі?
- Усі подають хороші надії. За рік у них - випуск, і команді доведеться переходити в дорослий футбол. А цей процес, як ви знаєте, завжди складний. Той, хто з моїх нинішніх гравців зможе за рік-два себе проявити, - потрапить до хороших команд і матиме непогані перспективи на майбутнє.
- Повернімося трохи назад і поговорімо про початок вашої кар'єри в "Динамо". 1995-го ви дебютували в Лізі чемпіонів проти данського "Ольборга". Пам'ятаєте ті поєдинки?
- Так, дебют у найпрестижнішому європейському турнірі забути неможливо. Не обійшлося й без легкого мандражу. Або навіть не так - хвилювався неймовірно! Усе-таки, 19 років, уперше на подіб-ному рівні...- Та й матчі доволі відповідальні - від них залежало, чи гратимемо в груповому турнірі Ліги чемпіонів. Але наша команда була зіграною, добре відчували один одного, тож можна навіть сказати, що були впевнені у власних силах. У мене тільки хвилин за 15–20 після початку гри хвилювання повністю зникло...-
- Вийшли у груповий турнір, але перша ж гра динамівців проти "Панатінаїкоса" стала, водночас, і останньою. Що відклалося в думках із того поєдинку?
- Про нього волію не згадувати. Історія з тими "шубами" виглядала настільки неймовірною, що просто в голові не вкладалася! Команда дуже хвилювалася. Усе ж, ми здобули право грати в груповому турнірі, але, опинившись серед найкращих клубів Європи, стали заручниками закулісних ігор. Дуже неприємна ситуація. Спочатку навіть подумали, що це - жарт, гадали, що все швидко вирішать, натомість клуб дискваліфікували. Дякувати Богу за кілька місяців дискваліфікацію відмінили...-
- Команду тоді тренував Йожеф Сабо. Дехто з колишніх футболістів "Динамо" доволі неод-нозначно відгукується про цього фахівця. Якої ви думки про Йожефа Йожефовича?
- Мені з ним працювалося добре. Прийшов молодим футболістом, і він із другої динамівської команди перевів мене в першу та постійно випускав на поле, довіряв. Говорять, мовляв, Сабо занадто нервова людина, але, вважаю, його слід зрозуміти - всі свої сили він віддає футболу.
"Суперників знали, немов родичів"
- Поговорімо про тренера, що 1997-го прийшов після Сабо. Яке перше враження справив Валерій Лобановський?
- Він - людина-легенда. Ми сиділи, немов укопані, та уважно його слухали. Тренер, прийшовши на знайомство з колективом, сказав: "Ну, все, хлопці. Починаємо працювати, можливо, декому доведеться піти, але гадаю, що мої навантаження й вимоги витримаєте". Як показала практика, справді, практично всі справились із запропонованою Лобановським системою підготовки.
- Валерій Васильович відомий не лише як тактик чи стратег - він іще був і надзвичайно талановитим психологом. Після повернення вам у груповому турнірі Ліги чемпіонів випало грати проти ПСВ, "Ньюкасла" та "Барселони". Що сказав тренер після того, як стали відомі результати жеребкування?
- Акцентував нашу увагу на тому, що в цих клубах грають такі ж футболісти, як і ми. Можливо, в них тільки більша зарплата, а так ми нічим не відрізняємося. Суперників вивчали досконало. Дивилися їхні поєдинки і до майбутніх зустрічей підходили, знаючи про опонента практично все. Повірте, про тих виконавців, з якими доводилося зійтися на футбольному полі, ми володіли інформацією, немов про родичів.
- Недавно, спілкуючись із Владиславом Ващуком, згадували фантастичні матчі проти "Барселони" - 3:0 і 4:0. Ващук розповідав, що після першої перемоги 3:0, коли летіли в Каталонію, в нього навіть виникали думки, що "Барса" може жорстоко поглумитися над "Динамо". Адже один із гравців каталонського клубу навіть пообіцяв журналістам з'їсти бутсу, якщо цього не трапиться. Ви теж гадали, що вони можуть "порвати"?
- Коли прилетіли в Барселону, Валерій Лобановський показав нам іспанську газету, де на першій сторінці було зображено Луїса Енріке з шапкою-вушанкою, яку він розриває, а поруч біля нього вміщено заголовок: "Відриваємо вухо у ведмедя". Це додало додаткової мотивації. Але особисто в мене думок про те, що нас, як казав вам Ващук, можуть розірвати, не виникало. Був упевнений у силах команди, особливо - після першої перемоги, і знав, що ми, як мінімум, не програємо.
- У чвертьфіналі тієї Ліги чемпіонів "Динамо" програло туринському "Ювентусу" 1:4 і вилетіло з турніру. Тоді вам було ще рано розраховувати на більше?
- Складно сказати...- Лише перший рік працювали під керівниц-твом Валерія Лобановського, і, як показала історія, реальні шанси на перемогу в Лізі чемпіонів до нас прийшли не в першому, а в другому сезоні. Після "Ювентуса" Лобановський так і сказав: "Нам ще зарано. Але не засмучуйтесь, сьогоднішній день треба забути й готуватися до майбутніх поєдинків".
"Сподівався, що влучу"
- Наступна Ліга чемпіонів ще довго згадуватиметься вболівальниками київського клубу. Ви тоді дійшли до півфіналу, поступившись мюнхенській "Баварії". Але ж усього цього могло й не бути, якби не переможна для "Динамо" серія пенальті в кваліфікації Ліги чемпіонів із чеською "Спартою", коли справжні дива творив Олександр Шовковський. Ви тоді, до речі, забили останній і вирішальний одинадцятиметровий. Самі вирішили пробивати?
- Якби не Сашко, міг би й не бити (сміється). Завдяки Шовковському чехи не забили нам жодного пенальті. На 95 відсотків за ту перемогу треба дякувати нашому воротарю. Він же й під час матчу кілька разів рятував. А що стосується мого удару, то пам'ятаю, як після фінального свистка всі хлопці стомлено попадали на траву - Олег Лужний відразу зняв бутси, мовляв, бити він не збирається (сміється). Натомість Андрій Шевченко, Сергій Ребров і Каха Каладзе сказали, що готові. А далі - мовчанка. Усі сидять і зрозуміло, що ніхто явного бажання не проявляє. Лобановський став обходити футболістів. Пам'ятаю, підійшов до Сергія Коновалова, той подивився на Валерія Васильовича і каже: "Я можу пробити". А Лобановський всміхнувся і відповідає: "Пробити й я можу, треба забити...-" (сміється). Так визначився ще один кандидат. Потім Васильович підійшов до мене і спитав: "Пробиватимеш?". Почувши від нього таке конкретне запитання, навіть перестав вагатися й ствердно кивнув головою. Потім, уже в центральному колі, особисто просив Шовковського, щоби він зробив усе можливе, щоби до мене черга не дійшла. І Шовковський майже впорався (усміхається).
- Коли підходили до м'яча, відразу вирішили, як виконуватимете?
- Знав, що лупитиму на силу. Головне було - добре розбігтися й вгамселити. Сподівався, що влучу (сміється).
- Багато хто з уболівальників досі вважають: якби київський клуб зразка тієї Ліги чемпіонів у півфіналі пройшов "Баварію", то неодмінно би виграв турнір. Ви з цим погоджуєтесь?
- Можу сказати тільки те, що були явно сильніші за мюнхенців, але пройти до фіналу нам завадив якийсь невдалий збіг обставин. Хоч у поєдинках з "Баварією" через травму й не грав, але добре пам'ятаю, як у Києві за рахунку 3:1 не реалізували кілька реальних нагод. Вважаю, що мюнхенцям просто пощастило.
- Кажуть, що з приїздом легіонерів команда стала розбиватися на угруповання?
- Це відбулося не одразу. Перші легіонери - Флорін Чернат, Ласло Боднар, Георгій Пєєв, Горан Саблич справді були великими професіоналами, так само, як і ми, прагнули досягти великих перемог. Ось пізніше, коли з усього світу почали звозити так званих "чарівників м'яча", команда поділилася на угруповання. Відтоді, так, як раніше, всією командою в якомусь ресторані, більше не збиралися.
"За відбір у нас очок давали 2–3 мільйони доларів"
- Пам'ятаєте як здобувалося чемпіонство 2001 року?
- Таке не забути! Випередили донецький "Шахтар" на одне очко. Згадую, як в останньому турі зустрічалися з "Дніпром" і програвали по ходу гри 0:1. Поки тривав наш двобій, "Шахтар" у Донецьку здобував перемогу, й це означало, якщо втратимо залікові бали, то саме "гірники" здобудуть чемпіонство. Знаю, що коли вболівальникам у Донецьку за п'ять хвилин до завершення київського матчу оголосили результат нашої гри, то вони вже почали святкувати. Можна тільки уявити їхнє розчарування, коли вони дізналися, що за ці п'ять хвилин ми двічі забили й виграли чемпіонат.
- Десь хвилині на 80-й не виникало думок, що втрачаєте чемпіонство?
- Навпаки - був упевнений, що обов'язково дотиснемо. Дніпропетровці на той момент уже повністю вибилися з сил, сіли на свою половину й тільки відбивалися.
- Як гадаєте, "Шахтар" тоді стимулював гравців "Дніпра", щоби вони відібрали у вас очки?
- До речі, саме на початку "нульових" в Україні й почалося стимулювання футбольних клубів третьою стороною. Перед зустріччю з дніпропетровцями, пам'ятаю, як проти нас у схожому стилі билася "Ворскла". У Полтаві так само забили переможний м'яч за кілька хвилин до кінця гри. Після цього один із футболістів полтавського клубу з болем у серці сказав: "Бачу, як вдалині від'їжджає моя Ауді А8". А ось гравці "Дніпра" після того, як вони на вирішальних хвилинах не змогли втримати для "Шахтаря" чемпіонський рахунок, навіть плакали.
- Чи знали, скільки грошей обіцяли вашим суперникам?
- Ширилися чутки, що 2–3 мільйони доларів на команду.
- Давайте далі. Чим для вас запам'яталися сезони 2003–2005 років?
- Нестабільністю. Дуже часто змінювалися тренери: Олексій Михайличенко, Йожеф Сабо, Леонід Буряк, Анатолій Дем'яненко. Стало з'являтися багато нікому не зрозумілих легіонерів. Других "Роналдо" і "Зиданів", які, приїжджаючи до Києва, ніяк себе не проявляли, й за півроку зникали. На цих трансферах, очевидно, хтось непогано "нагрівся".
- Залишивши "Динамо", пограли за сімферопольську "Таврію" та ярославський "Шинник", а потім у сезоні-2006/2007 знову повернулися до київського клубу, проте провели лише кілька поєдинків за другу команду та дублюючий склад. Чого не вистачило, щоби знову закріпитися в основі?
- Не все залежало від мене. Йожеф Сабо, наприклад, у складі не бачив. Так само, як Валентина Белькевича та Андрія Гусіна. Йому було зручніше ставити "своїх" бразильців. Через це в нас із Сабо доходило навіть до конфліктів. Одного разу поїхав із другою командою на виїзний матч, відіграв перший тайм, і тут дзвонить Йожеф Йожефович - у нього там травмувався хтось із бразильців, й він вимагає, щоб я негайно приїжджав. Мовляв, я йому потрібен. Так чому ж, якщо я потрібен, ви відправляли мене з другою командою? Хто вам більше потрібен? Бразилець чи я?
- Насамкінець, згадаємо про ваші нинішні ігрові справи. Як гравець, на футбольне поле нині виходите?
- Подеколи виступаю за київський футбольний клуб "Зірка" в чемпіонаті Києва серед ветеранів. Там пристрасті недитячі: грали, приміром, з "Інтеркасом", програли 0:1, то про цей матч можна розповісти багато цікавого - нашу команду просто засудили. На 3-й хвилині вилучили Віталія Косовського, на 15-й - Сергія Реброва...- Після гри арбітру прокололи всі чотири колеса на його БМВ X5 (сміється), але не знаю, хто це зробив.
- Усе настільки серйозно?
- Чотири колеса - це, мабуть, ще не серйозно. Повірте, йому там загрожувало набагато серйозніше (усміхається).
